Данієлю Канеману був двадцять один рік, і він відповідав за те, як армія Ізраїлю відбирає призовників у бойові підрозділи.
Система виглядала розумно. Офіцер говорив із призовником вільно, скільки вважав за потрібне, а потім виносив загальне враження: підходить чи ні, і наскільки. Досвідчений офіцер, жива розмова, професійне судження.
звʼязку оцінки з реальною службою
Оцінки порівняли з тим, як ці самі призовники потім служили за висновками їхніх командирів. Збігу не було: висновок офіцера не говорив про майбутнього солдата майже нічого.
Офіцери були впевнені у своїх висновках — і ця впевненість не мала стосунку до точності.
Проблема не в тому, що хтось судить суворіше за інших — до цього можна звикнути й перерахувати. Проблема в розкиді: висновок залежить від того, хто саме і в який день слухав.
Двоє готові брати без питань, один заперечує. Той самий призовник, та сама папка документів.
Ті самі пʼятеро офіцерів, той самий призовник. Змінилась не якість людей — змінилась процедура.
Схема ілюструє, що таке розкид оцінок; це не числа з архіву 1955 року.
Він не став шукати кращих офіцерів і не став учити їх краще слухати. Він змінив саму процедуру.
Офіцерам це не сподобалось. Вони скаржилися, що з них зробили роботів і забрали професійне судження.
Той самий набір, у тому самому порядку, для кожного.
Кілька рис, кожна за своєю шкалою — одразу після блоку питань.
Заборонено складати загальне враження раніше, ніж стоять усі часткові оцінки.
Прогностична точність відбору зросла настільки, що схема лишилась в армії на десятиліття. Пізніше Канеман зауважив: інтуїція офіцерів не була марною — вона ставала корисною саме тоді, коли її ставили в кінець, після структурованих оцінок, а не на початок.
Через сорок сім років після тієї роботи в армії він отримав Нобелівську премію з економіки.
Разом з Олівʼє Сібоні та Кассом Санстіном описав у книзі «Noise» те, з чим боровся тоді в армії: не упередженість, а розкид. Той самий оцінювач, той самий кандидат, різні дні — різні висновки.
Вільна розмова і загальне враження в кінці. Різниця лише в тому, що ваш інженер проводить її після трьох інших і між двома код-ревʼю.
Shortlist робить те, що зробив Канеман: однаковий для всіх набір питань, оцінка за кожним критерієм окремо, загальний висновок — в останню чергу. Розмову веде AI, і саме тому вона не змінюється від настрою, втоми чи того, хто був перед цим кандидатом.
AI теж помиляється. Просто однаково для всіх пʼятьох, а не по-новому з кожним. Тому відео, транскрипт і написаний код ми віддаємо вам: рішення, кого брати, приймаєте тільки ви.
Джерела: Daniel Kahneman, «Thinking, Fast and Slow» (2011), розділ про армійський відбір · Daniel Kahneman, Olivier Sibony, Cass R. Sunstein, «Noise: A Flaw in Human Judgment» (2021).